Все більше вітчизняних суб’єктів господарювання вступають у правовідносини з іноземними контрагентами. Поряд з цим, така безумовно позитивна тенденція пов’язана з певними складностями при виникненні потреби у судовому захисті порушених прав.
Розглянемо одну з них – вручення нерезиденту судових повісток та інших процесуальних документів на прикладі підприємства з Кіпру.
Відповідно до ст.123 ГПК України, іноземні суб’єкти господарювання мають такі самі процесуальні права та обов’язки, що і суб’єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1-2 ст.125 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України» визначає, що чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення у Республіці Кіпр регулюються Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 15.11.1965р., ратифіковано Верховною Радою України 19.10.2000р.), Угодою між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 06.09.2004р. (ратифіковано Верховною Радою України 22.09.2005р.).
Відповідно до ст.2 Конвенції, кожна Договірна Держава призначає Центральний орган, обов’язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3-6. Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом.
Згідно із ст.3 Конвенції, орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють центральному органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно до ст. 7 Конвенції Типові умови формуляра, доданого до цієї Конвенції, у всіх випадках обов’язково мають бути складені французькою або англійською мовами. Вони можуть при цьому бути складені офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуючої Держави. Відповідні пробіли заповнюються або мовою запитуваної Держави, або французькою чи англійською мовами.
Згідно ст.2 Угоди, центральним органом з боку України є Міністерство юстиції України, а з боку Республіки Кіпр – Міністерство юстиції і громадського порядку Республіки Кіпр.
Частиною 1 статті 3 Угоди визначено, що запити про надання правової допомоги та додатки до них складаються мовою запитуючої Договірної Сторони, до них також додаються завірені копії перекладу мовою іншої Договірної Сторони або англійською мовою.
Верховний Cуд України в ухвалі від 08 липня 2009 року по справі №6-4953св09 сформував правову позицію, відповідно до якої недотримання порядку повідомлення нерезидента, що є особою, яка приймає участь у справі відповідно до вимог Гаазької конвенції є самостійною підставою для скасування рішень судів попередніх інстанції.
Так, Верховний Cуд України зазначив наступне.
«Однією з основних конституційних засад відправлення правосуддя та елементом справедливого й публічного судового розгляду, що гарантується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату судового засідання.
Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеною 15 листопада 1965 року в місті Гаазі, до якої Україна приєдналася 19 жовтня 2000 року, передбачено, що правова допомога включає в себе й виконання судових процесуальних дій, зокрема вручення та передачу документів
У порушення зазначених норм права відповідач ОСОБА_2 про дату судового засідання в установленому порядку не повідомлявся, що для апеляційного суду було безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд.»
У відповідності до статті 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або кримінальних справах, якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з’явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що:
— документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території;
— документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.
У якості прикладу застосування вказаної Конвенції, звертаємо увагу на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 року по справі № 904/7856/14, у якій суд вирішив застосувати Конвенцію про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах для належного повідомлення іноземного учасника процесу, а провадження за апеляційною скаргою зупинити.
