Часто так трапляється, що господарські суди відмовляють у задоволення вимог, щодо відшкодування витрат на правову допомогу, при ухвалення рішення на користь такої особи. В даній статті проаналізована проблематика даного питання та вказано порядок, якого необхідно дотримуватись задля уникнення таких негативних ситуацій.
Частиною 1 ст.44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються зокрема з оплати послуг адвоката.
Свою позицію з приводу відшкодування витрат на правову допомогу виклав Вищий господарський суд України у Постанові Пленуму ВГСУ від 21.02.13 р. № 7, відповідно до якої, віднести до судових витрат витрати на правову допомогу можливо лише у тому разі, якщо правова допомога надавалась саме адвокатом.
Пунктом 6.3. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.13р. за № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об’єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом ч.3 ст 48 та частини п’ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат — фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно ст. 4 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. (ч.1 ст.13 ЗУ Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності (п. 14.1.226 Податкового кодексу України).
Таким чином, відшкодування витрат на правову допомогу можливе лише у випадку надання такої допомоги адвокатом який є самозайнятою особою та за умови надання необхідних доказів підтверджуючих надання такої допомоги.
Докази витрат на правову допомогу за п. 6.3 Постанови Пленуму ВГС України №7 від 21.02.13 р.:
- угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді та/або належно оформленої довіреності;
- платіжне доручення або інший документ, який підтверджує сплату відповідних послуг,
- копія свідоцтва адвоката або оригіналу ордера адвоката, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Додатково в суді вимагають надати:
- звіти;
- акти приймання-передачі;
- рахунки та інше.
Для підтвердження співрозмірності витрат у відповідності до п. 6.5 ПостановиПленуму ВГС України №7 від 21.02.13 р. суд може просити надати документи про:
- вартість економних транспортних послуг;
- час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні;
- наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг.
Судова практика з відшкодування витрат на правову допомогу.
Нижче наведено дві протилежні позиції Вищого господарського суду України при відшкодуванні витрат на правову допомогу.
До цікавого висновку прийшов Вищий господарський суд України у своїй постанові від 20.03.13 р.: «В той же час постанова суду апеляційної інстанції в частині відшкодування позивачу витрат з оплати послуг адвоката не може залишатись без змін, і підлягає скасуванню, оскільки угоду про надання правової допомоги позивач уклав не з адвокатом, а з фізичною особою-підприємцем Мартинюк Т.М., що діяла на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В03 № 983016, яка і надавала зазначені послуги, а тому коли правова допомога у даній справі надавалась не адвокатом, у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», то ці витрати відшкодуванню у порядку ст. 49 ГПК України не підлягають».
В той же час існує зовсім протилежна позиція, викладена у Постанові ВГСУ від 20.11.13 р.: «Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про укладення ТОВ договору про надання адвокатських послуг саме з ФОП ОСОБА_6 (за наявності у цієї особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також визначення позивачем при перерахуванні коштів на виконання вказаного договору в призначенні платежу — саме за надання адвокатських послуг), оскільки це не є порушенням норм ст. 49 ГПК України та норм Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а лише свідчить про те, що вказаний адвокат займається індивідуальною адвокатською діяльністю, а не у складі адвокатського об’єднання тощо»
На думку автора вірною є позиція викладена у Постанові ВГСУ від 20.11.13р., з огляду на наступне.
В розумінні ст.1, 4, 13 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат — фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність (захист, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність.
Таким чином, для відшкодування витрат на правову допомогу у господарському процесі, вичерпним переліком вимог до адвоката який здійснює представництво та займається адвокатською діяльністю індивідуально є:
- наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю;
- наявність державної реєстрація як ФОП, чи наявність реєстрації як самозайнятої особи яка проводить незалежну професійну діяльність.
Слід також пам’ятати, обмежень щодо суми витрат на правову допомогу в господарських справах на законодавчому рівні не встановлено, на відміну від цивільних та адміністративних справ, проте якщо витрати будуть не обґрунтованими, суд не ухвалить рішення про їх компенсацію у повному обсязі.
