Порядок стягнення заборгованості з юридичних осіб, фізичних осіб та ФОП

Одним з найбільш розповсюджених судових спорів – є спір про стягнення заборгованості з юридичних та фізичних осіб. Заборгованість може виникати як за договором (поставка, оренда, трудовий договір, інше) так і у не договірних правовідносинах (деліктна відповідальність, публічна обіцянка винагороди). Слід не плутати з поняттям укладеного договору у спрощений спосіб, коли договірні правовідносини відбулись, але договір у письмовій формі не укладався, оскільки закон дозволяє укладення певних договорів у спрощений спосіб. Важливо лише, щоб у кредитора залишились докази виконання усного договору, це може бути товарно-транспортна накладна, розписка про отримання грошових коштів у борг, інше.

Заборгованість за договором як правило виникає внаслідок невиконання умов договору. Деліктна відповідальність, наступає у разі завдання будь-кому шкоди, за відсутності договірних відносин між потерпілим та особою, що завдала шкоду.

Перед зверненням до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості, необхідно провести аналіз ситуації та отримати відповіді на наступні питання:

• Чи є реальна можливість виконання рішення суду про стягнення заборгованості;
• Чи настав строк виконання зобов’язання;
• Чи можливо довести існування заборгованості у боржника наявними у кредитора доказами;
• Які додаткові докази слід отримати перед зверненням до суду.

Перевірка боржника,  контрагента

Перше питання на яке необхідно звернути увагу —  чи є реальна можливість виконання рішення суду про стягнення заборгованості. Буває так, що саме рішення, вигравши процес, отримати легко, а вже виконати його можливості не має, через відсутність майна та грошових коштів у боржника. Якщо майно чи грошові кошти у боржника наявні, то доцільно розглянути питання про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та кошти боржника. Якщо боржник це велика компанія зі значними обігом та прибутками, то накладення арештів може бути як недоцільним так і в край ефективним. В той час якщо боржником є фізична особа, чи юридична особа з невеликим капіталом та сумнівною репутацією і є майно на яке може бути звернено стягнення, то  разом з позовною заявою про стягнення заборгованості буде доцільним подати заяву про забезпечення позову, в якій необхідно просити суд накласти арешт на активи боржника. Такі дії можуть завадити боржнику перевести активи на іншу особу.

Крім того, якщо боржником є юридична особа, чи фізична особа-підприємець, варто перевірити його на предмет відкритих виконавчих проваджень, та чи не перебуває він у банкрутстві чи в стані припинення. Це можна зробити за допомогою Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, можливо онлайн отримати  інформаційну довідку, в якій будуть відображені відомості про наявність чи відсутність нерухомого майна у фізичної чи юридичної особи. У інформаційній довідці буде також зазначена інформація стосовно наявності чи відсутності арештів на нерухомому майні особи відносно якої здійснюється запит.

Таким чином, перед зверненням до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості необхідно зібрати якомога більше інформації про боржника, оцінити перспективу справи та розглянути можливість накладення арешту на майно боржника. Якщо цього не зробити, то можливо витратити купу грошей на юридичну допомогу, судові витрати, і в решті виявиться, що у боржника відсутнє майно та кошти на які можна звернути стягнення.

Підготування позовної заяви

Для початку необхідно з’ясувати, чи настав строк виконання зобов’язання боржником, якщо настав, а боржник не бажає розраховуватись, то відкривається можливість для звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості. Необхідно також сплатити судовий збір, та направити з описом вкладення чи прикріпити до позову копії позовної заяви з додатками для сторін, в залежності від судочинства.

Також слід з’ясувати, чи не пропущено строк позовної давності, загальна тривалість якого складає 3 роки. Відлік строку позовної давності починається у даному випадку з моменту  прострочення виконання боржником грошового зобов’язання. Якщо такий строк пройшов, і в судовому засіданні боржник подасть клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то в задоволенні позову буде з великою вірогідністю буде відмовлено.

Якщо у договорі не встановлено строк виконання зобов’язання, то за приписами діючого законодавства вважається, що заборгованість не виникла. В такому випадку на адресу боржника слід направити поштою претензію з описом вкладення у конверт. Якщо боржник не сплатить заборгованість у строк вказаний у претензії, то буде вважатись, що строк виконання зобов’язання настав. Доказом прострочення виконання зобов’язання будуть претензія, чек про надання послуги поштового зв’язку та опис вкладення у конверт.

У випадку, якщо боржник за умовами договору повинен був сплатити грошові кошти на банківський рахунок кредитора, належним доказом підтверджуючим невиконання боржником грошового зобов’язання буде банківська виписка по рахунку кредитора, яку необхідно буде отримати у банку.

Звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості

Оцінивши перспективність справи, зібравши всі докази, сформувавши правову позицію у справі, настає мить підготування та подання позовної заяви до суду.

На даній стадії вже потрібно розуміти в якому суді буде розглядатись справа, для цього її необхідно проаналізувати на предмет підвідомчості та підсудності.

Щодо підвідомчості

Відповідно до ч.1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч.1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З викладеного вбачається, якщо стороною спору є фізична особа (за виключенням третіх осіб) то спір буде розглядатись в загальному суді. Якщо спір про стягнення заборгованості виник між юридичними особами чи фізичною особою-підприємцем та юр. особою – такий спір буде розглядатись в господарському суді.

Таким чином, в залежності від суб’єктного складу сторін спір буде підвідомчий або господарському суду, або загальному суду.

Підсудність цивільних справ

Відповідно до ст.109 ЦПК України, позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Таким чином, спори про стягнення заборгованості, підвідомчі загальним судам, розглядаються за місцем знаходження відповідача — боржника. Виключенням з цього правила є:

• розгляд позовів про стягнення заборгованості по аліментам;
• стягнення заборгованості за заробітною платою;
• відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину;
• позови, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду;
• позови про захист прав споживачів.

Такі позови, у порядку ст.110 ЦПК можуть розглядатись за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Підсудність господарських справ

Відповідно до ст.15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Таким чином, спори про стягнення заборгованості, підвідомчі господарським судам, розглядаються за місцем знаходження відповідача. На практиці зустрічаються непоодинокі випадки штучного змінення територіальної підсудності, коли кредитор укладає договір поруки з афілійованим підприємством, за яким таке підприємство  поручається символічною сумою за боржника по вже простроченому зобов’язання.

Внаслідок таких маніпуляцій, з’являється 2 боржника, перший основний, а другий штучний, з необхідною адресою реєстрації, внаслідок чого з’являється можливість звернутись до господарського суду за місцем реєстрації афілійованого підприємства, в порядку ч.3 ст. 15 ГПК України.

Стягнення пені, інфляційних витрати та 3 відсотків річних

Як визначено ч.3 ст. 549 ЦК України, пеня — це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов’язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, ч.6 ст. 232 встановлює, що період часу за який можна нараховувати пеню складає 6 місяців від дня, коли відповідне зобов’язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов’язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

До вимог про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давності, яка у відповідності до п.1 ч.1 ст. 258 ЦК України становить 1 рік.

Слід також зазначити, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» обмежено розмір пені який можна стягувати з юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Максимальний розмір пені, який можна стягувати з юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців складає подвійну облікову ставку НБУ за кожен день прострочення виконання зобов’язання. Положення вказаного закону нажаль не розповсюджуються на фізичних осіб, внаслідок чого, при стягненні банками заборгованості за кредитами, дуже часто можна спостерігати як банки намагаються стягнути пеню, яка перевищує суму основного боргу у декілька разів.

Крім того у відповідності ст. 625 ЦК України, встановлена можливість стягнення інфляційних витрат та 3 відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Відповідно до п.3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» (далі – постанова ВГСУ №14 від 17.12.13 р.), інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання.

Згідно п.4.1. Постанови ВГСУ №14 від 17.12.13 р., сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

До вимог про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних застосовується загальна позовна давність тривалістю 3 роки.

Таким чином, застосування такої міри відповідальності до боржника, як пеня, 3% річних та інфляційних витрат у справах про стягнення заборгованості можуть значною мірою збільшити суму заборгованості боржника, що в кінцевому рахунку може позитивно відобразитись на рахунку кредитора.

Слід зазначити, незалежно від того, внаслідок чого виникла заборгованість (оренда, поставка, підряд, кредит,) та незалежно від того з кого вона стягується – з контрагента – юридичної особи в якості дебіторської заборгованості, чи з фізичної особи за договором найму, до процесу стягнення застосовуються загальні принципи чинного законодавства, деякі з яких викладені, у даній статті.

Після отримання позитивного рішення слідує процес примусового виконання.