Порядок спадкування за законом, заповітом. Визнання права власності в порядку спадкування та судова практика

На сьогоднішній день спадкування прав та майна особи яка померла є розповсюдженим процесом. В деяких випадках спадкування проходить без зайвих проблем та у найкоротші строки але іноді трапляються випадки, в яких доводиться роками судитись та пройти не одну судову справу та інстанцію.

Статтями 1217 -1219 ЦК України визначено, що спадкування це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування може здійснюватись за законом чи за заповітом. Спадкуванню підлягають всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті фізичної особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або оголошення її померлою.

Не можуть спадкуватись права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема це:

• особисті немайнові права;
• право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
• права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (ст. 1219 ЦК України).

До складу спадщини можуть входити: квартири, будинки, інші приміщення,  автомобілі, акції акціонерних товариств, частки в статутному капіталі товариств, тощо.

• Позовна заява про поновлення строку для прийняття спадщини, зразок
• Позовна заява про визнання права власності в порядку спадкування, зразок

Право на спадкування за заповітом

Спадкоємцями за заповітом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть також бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (ст. 1222 ЦК України).

Спадкування за заповітом є пріоритетним по відношенню до спадкування за законом. Пріоритетність полягає у тому, що за умови якщо спадкодавець склав заповіт на все своє майно, то спадкування за законом не відбувається, а спадщину можуть набути виключно особи визначені заповітом.

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт надається виключно особі з повною цивільною дієздатністю.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Також встановлена можливість для заповідача позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за виключенням осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (ст. 1235 ЦК України)

Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому, а також скласти заповіт щодо всієї спадщини або частини (ст. 1236 ЦК України).

Незалежно від того складався заповіт чи ні, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). В судовому порядку розмір обов’язкової частки може бути зменшено в залежності від відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. (1241 ЦК України).

До заповіту встановлюються наступні вимоги:

• Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.
• Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
• Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252  ЦК України.

Нотаріус також може посвідчувати секретні заповіти, тобто заповіт без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Отримавши інформацію про смерть заповідача, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту, про що повідомляє членів сім’ю та родичів спадкодавця (ст.ст. 1249 – 1250 ЦК України).

Окрім нотаріусів заповіт можуть посвідчувати інші особи у наступних випадках:

• уповноважена особа органу місцевого самоврядування – у випадку якщо в населеному пункті відсутній нотаріус;
• головний лікар, його заступник з медичної частини або черговий лікар цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальник госпіталю, директор або головний лікар будинку для осіб похилого віку та інвалідів – якщо особа перебуває в цьому закладі;
• капітан судна на якому заповідач перебуває в плаванні;
• начальник експедиції, якщо особа перебуває в експедиції;
• командир (начальник) військової частини, з’єднання, установи або закладу за умови, що в цій місцевості відсутній нотаріус чи відповідний орган та особа є працівником, військовослужбовцем цього закладу; Також можливо посвідчити заповіт членів сім’ї працівника цього закладу;
• начальник установи виконання покарань та начальник слідчого ізолятора, якщо в ньому тримається заповідач (ст. 1252 ЦК).

Якщо заповіт було складено особою, яка на це не мала права, такий заповіт є нікчемним. Крім того, заповіт може бути визнаний не дійсним в судовому порядку, якщо судом буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. (ст. 1257 ЦК України).

Право на спадкування за законом

Спадкоємцями за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини(ст. 1222 ЦК України).

Право на спадкування за законом з’являється лише тоді, коли відсутній заповіт, його визнано недійсним, спадщину за заповітом не було прийнято або спадкоємець за заповітом відмовився від її прийняття.  В такому випадку спадкування здійснюється за законом в порядку черговості.

Кожна черга спадкоємців отримує спадщину у випадку відсутності осіб попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (ст. 1258 ЦК України).

Статтями 1261-1265 ЦК України визначено 5 черг спадкування за законом:

• Перша черга спадкування за законом — це діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
• Друга черга спадкування за законом – це рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
• Третя черга спадкування за законом – це рідні дядько та тітка спадкодавця.
• Четверта черга спадкоємців за законом – це особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
• П’ята черга спадкоємців за законом – це інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Також до п’ятої черги спадкування за законом віднесено утриманців спадкодавця, які не були членами його сім’ї —  це неповнолітні або непрацездатні особи, які не були членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була єдиним або основним джерелом засобів до існування.

К прикладу онуки спадкодавця, які спадкують не за правом представлення, входять до п’ятої черги спадкування, що підтверджується Постановою Верховного Суду України 27.01.2010 р., у справі №6-8873св09.

Крім того, статтею ст. 1266 ЦК України встановлено можливість спадкування за правом представлення, таке спадкування надає можливість особі успадкувати ту частину спадщини яка належала б за законом їхній матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Таким чином, спадкування за правом представлення надає можливість увійти до кола спадкоємців, а подекуди і увійти до першої черги спадкування, що дозволяє оминути чергу інших спадкоємців.

Порядок спадкування та здійснення права на спадкування

Спадкоємець за заповітом чи за законом може прийняти або не прийняти спадщину. Також спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця. Якщо спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців, він не відмовився від неї шляхом подання відповідної заяви. Але в подальшому все одно необхідно буде звернутись до нотаріуса за для переоформлення права власності на спадкове майно.

Для прийняття спадщини встановлюються строк у 6 місяців з дня відкриття спадщини. Якщо спадкоємець на час відкриття спадщини не проживав з спадкодавцем, йому необхідно особисто звернутись з заявою про прийняття спадщини за місцем відкриття спадщини до нотаріуса або в сільських населених пунктах до органу місцевого самоврядування. Особи які досягли 14 років можуть звертатись з заявою про прийняття спадщини без згоди батьків або піклувальника. При поданні такої заяви необхідно також надати оригінал свідоцтва про смерть спадкодавця та докази на підтвердження місця відкриття спадщини.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна, що може бути підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу, витягом з реєстру прав власності на цінні папери, ощадною книжкою, тощо (ст. 1221 ЦК України та п. 1.13 глави 10, розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами).

Місце відкриття спадщини також можна підтвердити наступними документами:

• довідкою житлово-експлуатаційної організації;
• довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця;
• записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця;
• довідкою адресного бюро, довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою.

У випадку відсутності рухомого та нерухомого майна, а також можливість отримати вищезазначені документи – відсутня, місце відкриття спадщини необхідно буде підтверджувати судовим рішенням, шляхом звернення до суду із заявою про встановлення місця відкриття спадщини.  (п. 1.14 глави 10, розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами).

Поновлення строку для прийняття спадщини

Якщо спадкоємець протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ч.2 ст. 1272 ЦК України, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах — уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Якщо інші спадкоємці не надали згоду на прийняття спадщину спадкоємцю який пропустив строк для її прийняття або якщо інші спадкоємці відсутні, спадкоємець має право в порядку ч.3 ст. 1272 ЦК України звернутись до суду з заявою про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Виключно у випадку наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, суд може ухвалити рішення про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Свою позицію про поновлення пропущеного строку для прийняття спадщини, висловив Верховний Суд України у Постанові від 04.11.15 р., справа №6-1486цс15, відповідно до якої: «правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні».

Перед зверненням до суду з заявою про надання додаткового строку для прийняття спадщини, необхідно звернутись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та отримати формальну але необхідну для суду відмову нотаріуса — Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка буде мотивована пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Оскільки у разі відсутності такої постанови суд з великою вірогідністю відмовить у задоволенні позову про поновлення строку для прийняття спадщини, через відсутність порушеного права.

Визнання права власності в порядку спадкування.

Існує два варіанти отримання спадщини, це:

1. Отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальній конторі або у посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування, якщо нотаріуса немає у відповідному населеному пункті.
2. Визнання права власності в порядку спадкування в судовому порядку.

Перший варіант можливий у випадках коли у спадкоємців є на руках оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно (договір купівлі-продажу, тощо), просліджується родинний зв’язок, тощо.

Другий варіант застосовується у випадках якщо правовстановлюючі документи на спадкове майно відсутні, такі документи є неналежно оформлені, в них є виправлення або є спір між спадкоємцями відносно спадкового майна, тощо.

Важливою передумовою для звернення до суду з позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування є відмова нотаріуса у  видачі свідоцтва про право на спадщину, яка оформлюється Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

У відповідності до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За  наявності  умов  для  одержання  в нотаріальній конторі свідоцтва  про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Свою позицію, стосовно обставин які необхідно встановити судом, при визнанні права власності в порядку спадкування висловив у п.2 листа ВССУ від 16.05.2013  № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якого, при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати:

• місце відкриття спадщини;
• коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
• законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Підсудність справ про спадкування визначається за правилами ст. 109 ЦПК. Позови щодо права спадкування за загальними правилами підсудності подаються до суду за місцем проживання (знаходження) відповідача, за винятком позовів щодо нерухомого спадкового майна, які подаються до суду за місцезнаходженням цього майна. Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Згідно із ч. 3 ст. 114 ЦПК позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.»

Судова практика у справах про спадкування

Розглянемо найчастіші проблемні випадки  які виникають при спадкуванні.

Якщо спадкодавець здійснив самочинне будівництво, то спадкуванню підлягають будівельні матеріали.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (ч.1 ст. 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні  матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Проте, якщо нерухоме майно було збудоване, до 05 серпня 1992 року, то право власності в порядку спадкування на такий будинок може бути визнано в судовому порядку.

Згідно з письмовими роз’ясненнями Державної архітектурно-будівельної інспекції України №40-19-7155 від 11.10.2012р.,   домоволодіння, завершені будівництвом до 05 серпня 1992 року, не підлягають введенню в експлуатацію, тобто право власності набувається забудовником за декларативним принципом шляхом отримання свідоцтва про право власності на майно в органах реєстраційної служби за місцем розташування об’єкту будівництва.

Спадкування частки у статутному капіталі ТОВ

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Вирішуючи  спір про спадкування частки учасника підприємницького  товариства,   необхідно   враховувати,  що це допускається статтями 130, 147, 166 ЦК, статтями 55, 69 ЗУ «Про  господарські товариства» і не підпадає під заборону пункту 2 частини першої статті 1219 ЦК. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. В акціонерних товариствах  до  спадкоємців  переходить  право власності спадкодавців на акції.

Якщо в статуті товариства не передбачено, що спадкоємці в порядку спадкування набувають право на участь у товаристві, то товариство буде зобов’язано провести загальні збори товариства та вирішити питання стосовно виплати компенсації спадкоємцям за частку учасника товариства який помер, чи вступу спадкоємців у товариство.

Спадкування вкладу у банку чи у іншій фінансовій установі

Сторонами правовідносин за договором банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор). Оскільки зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника, то у зв’язку зі смертю вкладника (кредитора) таке зобов’язання не припиняється. До спадкоємців вкладника переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 вересня 2013 р. у справі № 6-67цс13).

Також спадкоємці набувають права на всі виплати та компенсації (пенсія, допомога, тощо) які спадкодавець набув за життя на свій банківський рахунок.

Спадкування земельної ділянки

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, в порядку ст. 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до  спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право  користування  чужою  земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).